Ім’я Валерія Кикотя знане в українській поезії. А крім того він ще пише прозу і перекладає американських поетів, готує наукові статті і викладає в університеті. Його називають філософом в поезії і мандрівником по життю.     Перегорнемо ж 16 відомих і невідомих сторінок його творчої біографії.

1)  Народився Валерій 29 липня 1961 року в с. Червона Слобода в звичайній робітничій сім’ї Михайла Васильовича (1933-1994) та Ганни Іванівни (1942 р.н.) Кикотів. Має ще сестру Ларису (1971 р.н.). Своїм родоводом особливо не цікавився, але знає, що був першим, хто з його близьких родичів отримав вищу освіту!

2)  В школі Валерій був відмінником. Полюбляв фізику і хімію, брав участь у предметних олімпіадах, відвідував радіотехнічний гурток. Вчителі бачили в ньому майбутнього науковця і винахідника. А вчитель фізики полюбляв давати йому «псевдоніми»: «наш Бор…Ньютон…Резерфорд і т.п.»

3)  Водночас, як досить активний (нині кажуть – просунутий) школяр Валерій цікавився рок-музикою: збирав записи, плакати тощо. Захоплювала не лише музика, а й манера виконання та тексти пісень. Захотілося зрозуміти їх зміст, опанувати мову досконало. Так, остаточно визрів інтерес до вивчення іноземних мов.

4)  У виборі вишу зіграли роль зустрічі з істориком і краєзнавцем Миколою Щербиною та журналістом Віталієм Сойчиком, які на той час були студентами Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Однак перша спроба була невдалою і Валерій з відзнакою закінчує ТУ № 2 за спеціальністю слюсар КВПіА. Наступні два роки працював на заводі «Азот» електромонтером 5 розряду.

5)  Бажання навчатися у вибраному виші перемогло і з 1980 по 1985 рік Валерій студент перекладацького відділення факультету романо-германської філології Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, який закінчив з червоним дипломом. Саме тоді отримав два направлення: 1) від факультету – в аспірантуру; 2) від військової кафедри – в Ефіопію. Мав вибір і обрав друге. Захотілося побачити світ і отримати розмовну практику за кордоном. А ще, як і в кожного справжнього поета, в ньому прокинувся дух авантюризму і воєнної романтики.

6)  З вересня 1985 і наступні два роки Валерій служив військовим перекладачем в Ефіопії, де в той час точилася багатолітня війна між військами прокомуністичного урядового режиму та сепаратистами північних провінцій Ерітрея і Тігре. Він відчув всі труднощі життя в країні, охопленій громадянською війною. Після повернення навіть довелося провести декілька тижнів у реабілітаційному центрі військового госпіталю ім. Бурденка.

7)  Повернувшись додому Валерій Кикоть працює в рідній школі вчителем іноземної мови. Далі переходить до ЧІТІ, де працює на факультеті підготовки іноземних громадян та на кафедрі іноземних мов. З 1991 по 1994 роки навчається в аспірантурі в Києві. Займається укладанням словників, розмовників, пише наукові статті.

8)  Наступний етап життя В. Кикотя пов'язаний з…бізнесом. Разом з товаришем він організовує приватну компанію, яка займалася екологічними розробками та була офіційним дилером американської компанії «Hewlett Packard» з аналітичного обладнання. Паралельно займався питаннями обміну студентів та викладачів між вишами США і України. Був Головою та Віце-президентом українського представництва «Українсько-американської асоціації обмінів в галузі освіти». Пізніше займав посаду координатора з питань бізнесу та інформаційних систем Центру американської допомоги і підтримки (СААА).

9)  Перші вірші Валерія з’явилися ще в школі, згодом в університеті. Далі це стало необхідністю, покликом душі, своєрідними ліками. Так, виходять в світ збірки: «Вірші. Переклади» (1994), «Промені самотності» (1998), «Один аспект мого життя» (2001), «Королева дощу» (2002), «Сніг помирає на землі» (2004), «Тексти на піску» (2005), «Квітка у вогні» (2007) та «Флюїдний шнурок» (2013). А ще публікації в періодичних виданнях, поетичних збірниках тощо. Твори В. Кикотя перекладені азербайджанською, польською та македонською мовами.

10)  Оскільки грандіозний проект ефірно-кабельного телебачення в Україні не відбувся втілювати його в життя Валерію довелося аж в…Азербайджані. З 1997 по 2001 рік він Генеральний менеджер спільного азербайджансько-американського підприємства «Baku Boston TV Communication», що обслуговує Баку та Апшеронський півострів.

11)  В. Кикоть стверджує, що він людина домашня і не любить подорожувати. Але життя постійно кидало його по світу: Ефіопія, Словаччина, США, Азербайджан, ОАЕ, Великобританія, ФРН, Польща…США він об’їздив вздовж і в поперек. А почалося все із міжнародної конференції у Флориді і знайомства з чудовими американцями Любомиром Курилко і Орестом Грициком. Любомир тоді сказав: «Ти перекладач американської поезії і повинен побачити Америку з середини». За наступні два місяці нові друзі показали Валерію найвизначніші місця країни.

12)  Повернення до Черкас привело В. Кикотя до нової ролі…держслужбовця. У 2002-2006 роках він працює начальником управління інформаційної політики Черкаської облдержадміністрації. Це дало певний життєвий досвід, особливо спілкування з різними людьми.

13)  З 2009 року В. Кикоть працює в Східно-Європейському університеті. Він доцент кафедри теорії і практики перекладу, кандидат філологічних наук, автор 35 наукових праць в галузі перекладознавства.

14)   Валерій Кикоть має чимало знайомих, товаришів, колег і справжніх друзів. Його дружба делікатна і відверта. Він скрізь справжній і щирий: в роботі, в дружбі, в творчості.

15)  В найближчих планах В. Кикотя видати дві перекладні книги: «Роберт Фрост в українських перекладах» та «25 американських поетів в перекладах В. Кикотя».

16)  В. Кикоть не має відношення до того, що від його імені подається в Інтернеті на сторінках «Facebook» та «В Контакте». Це справа рук його фанів. Валерій не має претензій до них, а лише вдячний  зо додатковий піар.