| Головна » Статті » Мої статті |
КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКЕ ЖИТТЯ ЧЕРКАС В 1941 - 1943 рр.
| Шкільні підручники радянської доби стверджували, що в умовах нацистської окупації культурно-мистецькі заклади майже не діяли або працювали лише для обслуговування німців. Факти про національно-культурний рух і націоналістичне підпілля взагалі не згадувалися. Проте архівні документи та свідчення очевидців дають нам змогу більш об’єктивно висвітлити події того часу. Нацистський окупаційний режим супроводжувався масовими розправами, грабунками, нищенням матеріальних і духовних цінностей. Здавалося, що суспільно-політичне та духовне життя краю повинно було завмерти. Проте навіть у таких складних і несприятливих умовах воно не зупинилося. Свідченням цього є спроба налагодити культурно-просвітницьку роботу в Черкасах в умовах німецької окупації. Щоб привернути на свій бік місцевих жителів окупаційна влада намагалася вести активну пропагандистську та культурно-освітню роботу. Ці заходи підтримала національно-свідома частина населення, яка надіялася відродити українське життя, продовжити українізацію згорнуту більшовиками на початку 30-х років. Так, у вересні 1941 року в Черкасах було створено видавництво «Українська думка», яке підпорядковувалося районній управі. Про нарощення обсягів роботи видавництва свідчить збільшення його штатів з 27 робітників у 1941 році до 48 працівників у 1943 році. Видавництво забезпечувало друкованою продукцією Черкаси і 7 прилеглих районів . З 27 вересня у Черкасах почала виходити газета „Українська думка” – „орган Черкаської районної управи” (з 1 серпня 1942 року – „газета Черкаського району”). Газета виходила тричі на тиждень: у вівторок, четвер і неділю. Екземпляр видання коштував 20 копійок. Перший рік вона мала дві сторінки, а з 15 серпня 1942 року – чотири. Відповідальним редактором був В.Маньківський. Зміст її публікації був звичайно пронімецький, але з разом з тим в ній друкувалася критика радянського ладу (правдиві свідчення про розкуркулення, голодомор 1932-1933 років тощо) та всі головні події національно-культурного життя міста [5,178]. В кінці вересня 1941 року в місті почав діяти «український національний театр», до репертуару якого входили твори українських і німецьких драматургів. Газета «Українська думка» від 5 жовтня 1941 року закликала підтримати новий театральний колектив та сповіщала про те, що «В неділю 5 жовтня в приміщенні б. Будинку червоної армії відбудеться відкриття Українського Національного Театру. Для першої вистави намічено п’єсу славетного українського драматурга Карпенко-Карого «Безталанна» [1, 3]. Серед наступних вистав були п’єси Тобілевича, Кропивницького, Старицького, Котляревського: «Наталка Полтавка», «Сватання на Гончарівці», «Назар Стодоля», «Ой, не ходи Грицю та на вечорниці» та інші. Спочатку в театрі переважали аматори, але в другій половині сезону їх було підсилено професійними акторами і художній рівень театру значно підвищився. На чолі театрального колективу були: директор Д.Р. Кравченко і художній керівник П.А.Лоб. З рецензій на театральні виступи нам відомі і прізвища окремих артистів: Блажевич, Соколова, Петько, Савіцький, Підгурський, Якуба, Пилипенко, Ситник, Озіран, Кириченко, Сокальський. В листопаді 1941 року при театрі було організовано духовий і струнний оркестр та балетну групу. На 15 лютого 1942 року театральний колектив разом з обслуговуючим персоналом нараховував 181особу. Протягом року театр поставив 29 п’єс і охопив 96 тис. глядачів. Для німецьких вояків було дано 15 безплатних вистав [4, 9]. Проте становлення театру в умовах окупації було не легким. Ось що писала про це «Українська думка» від 4 листопада 1941 року: «Театр не має палива, артисти на сцені мерзнуть, світло не регулярно подається. Фасад театру має поганий вигляд, замість шибок фанера» [1, 8]. В іншій замітці від 20 листопада 1941 року, яка мала назву «Навести лад в театрі», згадується, що театр «всередині дуже бідний, нічим не прикрашений» [1, 23]. Однак тимчасові незручності не лякали артистів. Вони продовжували дарувати свої таланти глядачам. І не тільки в місті. Так, 28 лютого 1942 року в селі Талдики драматичний колектив з оркестром показав селянам виставу «Пошилися в дурні». А влітку того ж року філія театру в складі 25 артистів і 11 музикантів дала 12 вистав у Талдиках, Медведівці, Ломоватому і Сагунівці. Очолювали пересувну філію директор Ф.Л.Гороховський та режисери О.Радченко і І.Г.Калиниченко [2, 71]. По закінчені театрального сезону з 1 жовтня 1942 року «Черкаський український театр ім. Шевченка в складі 60 акторів та оркестрантів виїхав на гастролі на ст. Бобринська та в сусідні райони: Смілянський, Кам’янський, Олександрійський» [2, 102]. Відповідно і Черкаси відвідували інші мистецькі колективи. Так, «14 червня 1942 року в залі педінституту відбувся перший концерт артистів Кіровоградської естради і цирку, які приїхали на гастролі» [2, 59]. В роки окупації в місті діяв і самодіяльний аматорський колектив. Так, 13 січня 1942 року «Українська думка» повідомляла, що «В театрі б. клубу цукровиків, силами драматичного колективу під керівництвом О.П.Радченка, поставлено п’єсу П.Мирного «Лимерівна». В ній виступили непрофесійні актори: З.Зайцева, З.Мельник, Н.Сотула, В.Радченко, Н.Свирид, В.Вовченко [2, 5]. 30 вересня 1941 року в Черкасах було створено хорову капелу ім. М. Лисенка. В її репертуарі переважали українські народні пісні та класичні твори. Очолювали капелу художній керівник О.М.Раєвський та адміністратор Братко. До «української капели» входило 50 співаків. Серед них солісти: К.Козлова, А.Богатиренко, Н.Пилипенко та інші. Протягом року капела дала більше 100 концертів, які відвідало 30 тис. чоловік [4, 10]. До кінця року було створено також капелу бандуристів. Більшість цих закладів знаходилися під одним дахом в колишньому Будинку Червоної Армії, що заходився на розі сучасних вулиць бульвар Шевченка та Байди-Вишневецького. Серед багатьох оголошень, що їх друкувала «Українська думка», визиває інтерес наступне (за грудень 1941 року): «Для ансамблю пісні і танку потрібні баси (оплата 300-500 крб.)» Воно дає уявлення про оплату праці артистів того часу. Вона була на рівні службовців. Так, касир у банку отримувала тоді 400-450 крб. зарплатні. З 2 листопада 1941 року відновлено роботу краєзнавчого музею по вулиці Гоголя, 173. З того ж часу в Черкасах почали працювати три кінотеатри: в колишньому Держкіно, клубі цукрозаводу та при театрі. Щодня було два сеанси. З 15 січня 1942 року на сторінках «Української думки» з’явилася кінореклама та невеликі рецензії на кінокартини. Завдяки їм нам стає відомо, про кінорепертуар окупаційного часу. Ось назви декількох стрічок: «Богдан Хмельницький», «Пісня про кохання», «Дубровський», «Великий вальс», «Троянди в Тиролі», «Сім років невдачі» та інші. Окрім радянських це були німецькі та американські кінокартини. 27 жовтня 1941 року відновилися заняття у приміщенні Черкаського педагогічного інституту. При інституті була відкрита і учительська семінарія. На початку грудня цього ж року за ухвалою Черкаської районної управи вони отримали назву – Черкаський український національний державний педагогічний інститут ім. Т.Г.Шевченка та Черкаська українська національна учительська семінарія ім. Т.Г.Шевченка. З грудня 1941 року в педінституті почав діяти співочий гурток у складі 70 осіб під керівництвом вчителя музики п.Шевченка та музичний, яким керував п.Тимошенко. Вони виконували українські народні пісні і танки. Частина студентів відвідувала і драматичний гурток [2, 34]. З того ж часу, при інституті почала свою діяльність “Просвіта”. Зокрема, виходив її орган – стінна газета “Український націоналіст”. Щоб отримати прихильність місцевого населення окупанти дозволили впровадження у повсякденне життя й інших українських атрибутів. Так, у Черкасах в 1941 році здійснено перейменування багатьох вулиць, які почали носити назви відомих українських політиків і діячів культури – Грушевського, Петлюри, Лисенка, Коновальця та інших. Про це свідчить „Довідник міста Черкас” виданий у 1942 році [4]. На початку лютого 1942 року, після великої перерви в Черкасах став працювати міський радіовузол. Про це писала «Українська думка» в замітці «Черкаси слухають Європу» від 3 лютого 1942 року. В день відкриття було включено 50 трансляційних точок. Згодом ще 200 [2, 14]. На радіо мали змогу виступати творчі колективи та діти. Так, 26 квітня 1942 року відбувся перший радіоконцерт [2, 45], а 19 грудня того ж року «діти четвертого дитячого садочку дали концерт по радіо з акомпоніментом піаністки Май. Дитячий хор під керівництвом виховательки п.Лясковської виконали кілька дитячих пісень, потім малята декламували вірші» [2, 151]. З цієї замітки нам стає відомо, що в місті продовжували функціонувати і дошкільні дитячі заклади. Справу національно-патріотичного виховання з 1 квітня 1942 року розпочало добровільне спортивне товариство «Січ», організоване з ініціативи інструктора фізкультури Г.Г. Білобрука [2, 39]. Із спогадів черкаського краєзнавця і свідка окупації В.Б.Страшевича відомо, що Григорій Білобрук був старшим поліцаєм, але не байдужим до спорту і мистецтва. В роки окупації він був і адміністратором місцевого цирку, який знаходився на території сучасного Дитячого парку [8]. 24 травня 1942 року відбулося урочисте відкриття міського парку з виступом хорової капели і духового оркестру. Вхід був платний – 3 крб. На той час в місті діяло декілька бібліотек: міська, педінституту, МТС, фельдшерської школи, ветеринарного технікуму та клубу цукровиків. Найціннішою була бібліотека педінституту. Її фонд нараховував 188 тис. книжок. Всі вказані заклади не заборонялося відвідувати місцевим жителям. Отже, ці факти свідчать про певне відродження національного культурно-мистецького життя в Черкасах в 1941-1943 роках. Але все це було під пильним німецьким контролем. В кінці 1942 року діяльність «Просвіти» та „Січі” була заборонена згідно таємної директиви окупаційної влади. Проте інші культурно-мистецькі заклади діяли і у 1943 році. Список використаної літератури: 1. Державний архів Черкаської області (ДАЧО). – Ф.Р. – 51, оп.1, спр.65 2. ДАЧО. – Ф.Р. – 51, оп.1, спр. 66 3. Бушин М.І., Гудачкова Н.В., Лазуренко В.М., Лисенко А.І. Історія Шевченкового краю: 1939-2002. – Черкаси, «Відлуння-Плюс», 2003. – 233 с. 4. Довідник міста Черкас. – Черкаси, Видавництво газети «Українська думка», 1942. – 28 с. 5. Мельниченко В.М. Моя Черкащина (історія рідного краю від найдавніших часів до сучасності): навчально-методичний посібник. – Черкаси: «Вертикаль», 2006. – 232 с. 6. Наш рідний край. Хрестоматія з історії Черкащини. Частина друга. – К., Молодь, 1995. – 176 с. 7. Соса П.П., Кривенко С.І., Страшевич В.Б. Вулиці Черкас: Історичний нарис. – Черкаси, НДІТЕХІМ, 1997. – 138 с. 8. Страшевич В. Б. Спогади про період нацистської окупації в м. Черкаси. | |
| Переглядів: 485 | |
| Всього коментарів: 0 | |