Сьогодні, коли правляча верхівка Російської держави здійснює відкрито агресивні дії проти України, коли війна знову прийшла на наш поріг, ми, критично переглядаємо російсько-українські стосунки минулого. Але, водночас, не відмовляємо в пошані тим представникам російської культури, які завжди були з Україною, відвідували її, описували у своїх творах. Одни із них є російський радянський письменник, поет-пісняр, журналіст і громадський діяч Євген Аронович Долматовський (1915-1994). 5 травня виповниться 100 років з дня його народження. Тож, напередодні ювілею, варто згадати ще раз про життєвий і творчий шлях поета, про його зв’язки з Україною та Черкащиною.

     Народився Євген 5 травня 1915 року в Москві в родині адвоката, доцента Московського юридичного інституту Арона Моїсейовича Долматовського. Писати вірші Євген почав ще в школі, а під час навчання в педагогічному технікумі його поезії з’явилися на сторінках піонерської преси. У 1932-1934 роках Євген Долматовський працював на будівництві московського метро. В ті ж роки побачили світ його перші поетичні збірки «Лiрика» (1934) та «День» (1935). У 1937 році молодий поет закінчив Літературний інститут імені О.М. Горького.

     Наступний рік став першим першим життєвим випробовуванням для Євгена. Сталінський маховик репресій не оминув їхню родину. 28 березня 1938 року батько поета був заарештований, звинувачений в організації контрреволюційної змови і за вироком НКВС розтріляний 20 лютого 1939 року. Реабілітований посмертно 18 грудня 1954 року.

     Однак, всупереч традиціям того часу, ярлик «сина ворога народу» не зіпсував кар’єру Євгена Долматовського. Та й він сам не озлобився на владу, а продовжував жити й творити для власного народу. Того ж, 1939 року, Всесоюзної слави набула його пісня «Улюблене місто» до кінофільму «Винищувачі». Це був перший пісенний хіт Євгена Долматовського.

      У травні 1939 року, в складі делегації Спілки письменників СРСР, поет був присутній на Шевченківському пленумі в Києві. Це було перше знайомство з Україною, Дніпром та нашим краєм. Пізніше він згадував: «...попереднє побачення з Дніпром було таким святковим, таким блакитним. Шевченківський пленум Спілки письменників, поїздка на пароплаві до Канева, квіти і усмішки». Наступна зустріч відбудеться за трагічних обставин…

     З осені 1939 року Євген Долматовський, як військовий кореспондент, знаходиться в діючих частинах Червоної армії. Брав участь у польській та фінській компаніях. З перших днів Великої Вітчизняної війни знову на фронті. У серпні 1941 року в районі с. Підвисокого (нині Новоархангельського району Кіровоградської області) поранений поет опинився в оточенні, а згодом і у фашистському полоні – в жахливому таборі смерті – «Уманська яма». Лише 11 днів провів у цьому пеклі Євген Долматовський, але саме їх згадуватиме надалі як найтрагічніші у своєму житті. Чимало рядків про цю «яму» та про «Умань – біле містечко»  автор згодом напише в поетичній трилогії «Одна доля» (1942-1946). А героїчну боротьбу оточених під Уманню та с. Підвисоке воїнів 6-ої та 12-ої армій відтворить у документальній повісті «Зелена брама» (1983).

     В жовтні 1941 року, чудом вирвавшись із «Уманської ями», Євген Долматовський манівцями добирається до Дніпра. Тут, в районі Канева, він з труднощами перебирається на лівий берег. Далі дістається до с. Ліплявого, скориставшись допомогою залізничного обхідника. Пізніше поет згадуватиме: «Через багато років я дізнався, що це був той самий залізничник, який 26 жовтня 1941 року знайшов тіло партизана Аркадія Гайдара і закопавйого в піску біля мертвого залізничного полотна. Отже, в ту ніч – здається 10 жовтня – ми були з Аркадієм Гайдарем за два кроки один від одного...»

     Пройшовши майже 700 км по ворожих тилах Євген Долматовський вийшов до своїх біля Воронежа. Тут його зустріли друзі з фронтової газети: Олекасандр Твардовський, Сава Голованівський, Леонід Первомайський та інші. Від них дізнався, що його вважали полеглим і навіть повідомили про це Спілку письменників і матір. Під час перевірки поет запропонував замість пояснення написати вірш. Йому дозволили. Так, з’явився твір «Україні моїй», що став пробою до пісні про Дніпро. Сама ж знаменита «Пісня про Дніпро» народилася в м. Урюпинську. Музику до неї написав композитор Марк Фрадкін, а першими виконавцями став ансамбль пісні і танцю Південно-Західного фронту. Пісня відразу ж стала популярною. За влучним висловом черкаського журналіста Йосипа Айзенберга вона стала своєрідним гімном України воєнного часу! А земля Черкащини і події, що тут відбувалися, увічнені у цій пісні.

     Фронтові дороги військового кореспондента Євгена Долматовського пролягли далі від Сталінграду, де він був поранений вдруге, і до Берліну. В своїх спогадах «Було. Записки поета» автор описує свої фронтові зустрічі з Олександром Корнійчуком, Вандою Василевською, Миколою Бажаном. З останнім поет зустічався у щойно звільненому Києві у листопаді 1943 року. Йому ж присвячено розділ «Микола» у згаданих спогадах. 2 травня 1945 року Євген Долматовський читав свої вірші воїнам-переможцям біля Бранденбурзьких воріт у поваленому Берліні.

     В повоєнний час славу Євгену Долматовському принесуть пісенні поезії, спогади, сценарії тощо. До радянської пісенної класики увійшли його твори: «А роки летять», «Весна 45-го року», «Добрі прикмети», «Якби хлопці всієї землі», «Марш випускників», «Моя кохана» та багато інших. Виконавцями цих пісень були найвідоміші співаки СРСР: Леонід Утьосов, Вадим Мулерман, Людмила Зикіна, Едіта П’єха, Едуард Хіль, Лев Лещенко, Валентина Толкунова та інші, в т.ч. й українські виконавці – Марк Бернес, Юрій Гуляєв, Юрій Богатиков. Євген Долматовський є автором пісень, що прозвучали у 12 кінофільмах. Серед них «Винищувачі», «Добровольці», «Зустріч на Ельбі», «Армія Трясогузки» та інші. Займався Євген Долматовський також редакторською і викдадацькою роботою, відомий як літературний критик і перекладач.

     Багато творів присвятив Євген Долматовський Україні, її народові.  Це збірки поезій «Пісня про Дніпро» (1942) та «Сузір’я» (1947). Він перекладав на російську мову твори Шевченка та українських радянських поетів. А за книгу «Зелена брама» та збірку «Пісня про Дніпро» удостоєний премії П.Г. Тичини «Чуття єдиної родини» (1985).

     В 60-х – 80-х роках Євген Долматовський не раз приїздив на Черкащину. Так, влітку 1963 року, як учасник автопробігу Радянського комітету захисту миру, поет побував  в Умані. Під враженням від нової зустрічі з містом написав вірш «Знову в Умані». У 1965 році поет, разом з московською письменницею Іриною Левченко, знову побував на Черкащині. У 1983 році Євген Долматовський гостював у с. Підвисокому на Кіровоградщині та мав зустріч із викладачами й студентами Уманського педагогічного інституту. Бував він і в Черкасах, де провідував свого бойового товариша кореспондента «Черкаської правди» Бориса Фрумгарца.

     Ще при житті Євген Длматовський був пошанований різними преміями, орденами й медалями. Справжнім «нерукотворним пам’ятником» поету є його твори. Переживши страхіття війни на Україні він все своє життя залишався її вірним другом. Цікаво, що позаземне увічнення поета здійснив український астроном Микола Черних. Відкритий ним 16 жовтня 1979 року астероїд нині має назву «3661 Долматовський». Знаходиться він в головному поясі астероїдів між орбітами Марса та Юпітера.