21 вересня 1941 року фашисти захопили Драбів, і на всій території Черкащини запровадився окупаційний режим. Для підтримання нового порядку було створено німецьку цивільну й українську допоміжну адміністрації. Остання повинна була сприяти окупантам у поневоленні корінного населення.

Нацистський окупаційнний режим супроводжувався масовими розправами, грабунками, нищенням матеріальних і духовних цінностей. Здавалося, що суспільно-політичне та духовне життя краю повинно було завмерти. Проте навіть у таких складних і несприятливих умовах воно не зупинилося. Свідченням цього є намагання налагодити культурно-просвітницьку роботу в умовах окупації, яку взяло на себе товариство “Просвіта”.

Найперша “Проствіта” виникла у Львові у 1868 році, а на 1914 рік її філії діяли в 75% населених пунктів Галичини. Основним завданням товариства стало сприяння проствіті українського народу в культурному, національно-політичному та економічному напрямках. У 1905 році перші “Проствіти” виникли на Наддніпрянщині, проте згодом вони були заборонені царизмом.

У 1917 році, з початком Української національної революції, “Просвіти” відновили свою діяльність. Десятки осередків товариства діяли в той час і на Черкащині. Вони стали центрами українського національного життя. Однак їх патріотизм не влаштовував більшовиків, і в 1922 році всі “Просвіти” були ліквідовані.

У 20 – 30 роках товариства “Просвіта” діяли лише в Західній Україні та в ряді країн Європи, Північної та Південної Америки.

Влітку-восени 1941 року, з відходом радянських військ, на окупованих територіях склалися умови для ще однієї спроби відновити “Просвіту”. За цю справу взялася найбільш національно свідома частина населення. Це були люди, які не сприймали більшовицької ідеології, зазнали певних утисків чи репресій з боку радянської влади і прагнули відродження національного життя.

Спроба відновити “Просвіту” була здійснена в 1941-1942 роках і на Черкащині. Звичайно, документи самої “Просвіти” цього періоду не збереглися. Проте встановити факти діяльності цього товариства в окремих містах краю можуть допомогти архівні документи. Це, зокрема, українські газети, які з дозволу німецької окупаційної влади видавалися місцевою допоміжною адміністрацією.

На Черкащині такі газети друкувалися у Звенигородці (“Рідне слово”), Золотоноші (“Українське слово”, ”Золотоніські вісті”), Смілі (“Українські новини”), Тальному (“Тальнівський вісник”), Умані (“Уманський час”), та Черкасах (“Українська думка”). Зміст більшості публікацій у цих виданнях був відкрито пронімецький і антибільшовицький. Однак, українські газети цього періоду містять і багато достовірної інформації про господарський та культурно-освітній розвиток краю в роки окупації. Є в них і короткі відомості про “Просвіту”.

Найбільш цінним із вказаних джерел є газета “Українська думка” – орган Черкаської районної Управи, що видавалася з 27 вересня 1941 року. Газета виходила тричі на тиждень: у вівторок, четвер і неділю. Екземпляр видання коштував 20 копійок. Відповідальним редактором був В.Маньківський.

Уже в № 4 від 9 жовтня 1941 року “Українська думка” подавала редакційну статтю “До заснування “Просвіти””. В ній гворилося,  що “історичні події теперішнього часу” висувають як провідну ідеологію, українську національну ідею. “Тепер настав час для відродження “Просвіти”. В кожному місті знайдеться гурток українських діячів, які могли б закласти філію “Просвіти”. Українська молодь прагне виявити свої здібності і знайти культурну розвагу в організації різного роду самодіяльних гуртків: драматичного, хорового, струнного та духового оркестрів, ансамблю народних інструментів та ін.

Найближчого часу ми повинні мати густу сітку філій “Просвіти”, що покликана розгорнути культурно-виховну роботу серед населення. На селах у цій справі багато залежить від вчителів і сільського активу. Протягом зими “Просвіту” треба заснувати якнайширше, щоб навесні ці перші квіти українських ланів розцвіли пишним квітом, гуртуючи навколо себе мільйони свідомих українців”. [1, 5]

Як бачимо, заклик був палким, патріотичним і доволі оптимістичним. Проте справа вирішувалась поступово, про що свідчить стаття “Ще нічого не зроблено” за підписом “Просвітянин” в № 17 за 9 листопада 1941 року. В ній, зокрема, говорилося: “Трудами місцевого управління вже багато зроблено в напрямку відкриття освітніх установ, але життя вимагає роботи самого населення, щоб наука і культура глибоко просочилися в широкі народні маси”. У кінці публікації автор закликав районний відділ освіти і виховання вжити енергійних заходів щодо пропаганди і організації товариства “Просвіта”. [1, 18]

Реального втілення цей і попередні заклики набули вже через два тижні. Так, в № 23 від 23 листопада 1941 року в замітці “”Просвіта” в Черкасах” за підписом “Павлович” “Українська думка” повідомляла, що в місті створена ініціативна група по організації товариства “Просвіта” при Черкаському педагогічному інституті та учительській семінарії. До складу цієї групи увійшли колишні діячі “Просвіти”, професори інституту та інші українські діячі. А в наступному номері за 25 листопада 1941 року в статті “Питання нашого часу” за підписом “П. Тюлін” подану велику змістовну публікацію про історію заснування і діяльність ”Просвіти” на Галичині з 1868 по 1918 роки. [1, 24-25]

І нарешті, в № 25 за 27 листопада 1941 року в статті “Перші збори товариства “Просвіта”” за підписом “А.Ч.” вказано, що 22 листопада в педінституті відбулися установчі збори товариства. Присутніх було 50 осіб. “На зборах виступали лектори, професори, студенти. Після обговорення затверджено проекти структури секцій “Просвіти” професора Мороза, а саме: секції культу, співів, драми, музики, історії, мови та літератури, місцевої природи, німецької мови, фізкультури і спорту, секції друку та фінансово-господарча”. Керівний центр “Просвіти” зосереджувався в педінституті. Головою товариства обрано Буркацького Т.О., заступниками – Анатазевича П.А. та Демченко К.О., секретарем – Остапенко І.Г., техсекретарем – Бей В.К. [1, 26]

У цьому ж номері містилась замітка “Ми повинні це зробити!”, в якій автор (П.Тюлін) звертався з новим закликом про організацію “Просвіти” з поясненням щодо форм роботи, правил членства, самофінансування та з пропозицією використати приміщення колишніх клубів та хат-читалень, зокрема колишній клуб цукровиків на Кривалівці, де вже приступили до організації бібліотеки, а силами духового оркестру відремонтовано музичні інструменти. [1, 26]

З ініціативи товариства 14 грудня 1941 року в залі педінституту відбувся художній вечір. “Співаючий гурток під керівництвом учителя музики п. Шевченко виконав український гімн, “Заповіт” і “Думи мої” Т.Шевченка, “Лугом іду, коня веду”, “Попід мостом”, “Ой на горі та й женці жнуть” та інші українські пісні”. Про цей захід писала “Українська думка” в № 34 від 18 грудня 1941 року. [1, 35]

Згадка про “Просвіту” є і в новорічному номері газети від 1 січня 1942 року. На перших двох сторінках у рубриці “Побажання наших читачів” є і новорічне вітання від заступника голови “Просвіти” за підписом “А.Павлович”. [2, 12]

Наступним заходом “Просвіти” був Шевченківський вечір, проведений 12 березня 1942 року. Ось що писала про нього “Українська думка” від 17 березня: “Вечір пам’яті Т.Г.Шевченка відкрився змістовною доповіддю учителя О.П.Бондар, після чого відбулася вистава (перший акт з “Назара Стодолі”) і концерт з музичних творів на слова Шевченка у виконанні ансамблю пісні і танків за участю солісток Т.Мишко, М.Шпаківської, Л.Суденко”. [2, 12]

Справу патріотичного виховання з 1 квітня розпочало і добровільне спортивне товариство “Січ”, організоване з ініціативи інструктора фізкультури п. Г.Г.Білобрука. Невелика замітка про цю подію була надрукована в газеті за 8 квітня 1942 року. [2, 39]

Завдяки українській пресі окупаційного періоду ми знаємо, що спроба відновити “Просвіту” була здійснена також у Золотоноші та Звенигородці. [3.3; 4,17]

З інших джерел відомо, що товариство “Прсвіта” було організоване і у Кам’янці. Ним проводилась велика просвітницька робота серед населення, драмгуртком ставилися українські п’єси. Головою товариства був учитель Бабич, бухгалтером – М.Ціперко. [5,32]

Проте за фашистського панування повнокровного функціонування товариства не могло бути. І дійсно, на кінець 1942 року ми вже не знаходимо слідів діяльності “Просвіти” і “Січі”.

Що ж сталося? Відповідь на це питання можна знайти на сторінках грунтовного дослідження професора В.Косика “Україна і Німеччина у Другій світовій війні” (Париж, 1986). На основі численних документів автор показує, що “Січі” та “Просвіти” створювалися підпільною мережею національного руху опору, зокрема ОУН Мельника і ОУН Бандери. Серед міст, де діяли “Просвіти” згадуються Київ, Харків, Дніпропетровськ.

В одному із секретних донесень “з окупованих районів Сходу”, направленому в Берлін 9 жовтня 1942 року начальник поліції безпеки і СД доповідав: “Стає все більше очевидним, що “Просвіта” хоче усунути всякий іноземний вплив, враховуючи німецький, і хоче всякими засобами працювати для мети ”створення незалежної України””. [6,583]

Розцінюючи український національний рух опору як своїх ворогів, окупанти видали в листопаді 1942 року “Секретну німецьку інструкцію стосовно України”. В ній містились основні принципи окупаційної політики, серед яких: “Відібрати культурно-освітні установи, театри, кіна”. Фактично це означало заборону діяльності “Просвіти”. [6,587]

Отже, історія показала, що “Просвіти” завжди були осередками української національної думки. Вони гуртували найбільш свідомих українців, сприяли патріотичному вихованню населення. Але саме цим вони стали неугідними ні російському царизму, ні радянській владі, ні нацистам.

Література:

1. Державний архів Черкаської області (далі ДАЧО). – Ф.Р. – 51, оп. 1, спр. 65.
2. ДАЧО. – Ф.Р. – 51, оп. 1, спр. 66.
3. ДАЧО. – Ф.Р. – 2414, оп. 1, спр. 2.
4. ДАЧО. – Ф.Р. – 2421, оп. 1, спр. 1.
5. Бушин М.І., Гудачкова Н.В., Лазуренко В.М., Лисенко А.І. Історія Шевченкового краю 1939 – 2002. – Черкаси: “Відлуння - Плюс”, 2003.
6. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Львів: Наукове товариство ім. Т.Шевченка, 1993.