До початку Першої світової війни Черкаси були значним повітовим центром південної Київщини. Місто мало переваги по кількості населення  і по розташуванню на березі Дніпра. Важливе значення для Черкас мало спорудження у 1912 році залізничного мосту через Дніпро і встановлення прямого залізничного сполучення по магістралі Одеса – Бахмач. На той час у місті діяли цілий ряд промислових підприємств, ремісничих майстерень, вітряних млинів тощо. Функціонували Громадський банк, відділення Петербурзького обліково-позикового банку, З’єднаного банку та ряд інших фінансових і кредитних установ, а також поштово-телеграфне відділення. З культурних закладів в Черкасах були: театр, цирк, кінотеатри і три клуби. В місті діяли ряд освітніх, медичних і релігійних закладів [13, 44].

До початку військових дій, у 1914 році, в місті була збудована електростанція та водогін з водонапірною баштою інженера Шухова.

З перших днів серпня 1914 року в Черкасах були розвішені повідомлення, які нагадували про явку до воїнського «присутствія» запасних. Вулиці сповнилися тисячами мобілізованих з міста і волостей. Представники міської думи влаштували ряд молебнів і патріотичних зібрань, на яких закликали віддати життя за царя і за перемогу. Так, лідер місцевої організації партії кадетів Звінський збирав молодь і виголошував гучні промови про «святий обов’язок» взяти в руки зброю [9, 3].

Хоча Черкаси і були віддалені від лінії фронту в місті перебувала частина військових, а також невоєнізовані військові формування. Так, в архівних документах за 1917 рік згадується, що в підпорядкуванні повітового військового начальника на той час в Черкасах перебували: «…500 Калужская пешая дружина, караульная команда 150 Воронежской пешей дружины, 113 резервный гурт скота (заготовители), наблюдающее за движением воинских частей, тыловая эвакуационная служба» [4, 16].

Контрнаступ німецько-австрійських військ в Галичині, що почався в квітні 1915 року, привів не тільки до появи великої кількості біженців, а й змусив російський уряд розпочати евакуацію підприємств, установ і учбових закладів Правобережної України. Серед них було передбачено і евакуацію повітових землевлаштувальних комісій. В зв’язку з цим, 5 вересня 1915 року, Київський губернатор надіслав повітовим землевлаштувальним комісіям Київської губернії таке повідомлення: «В дополнение к циркуляру от 4 сентября за № 3625 сообщаю для сведенья, что местом эвакуации уездных Землеустроительных Комиссий Киевской губернии,  Главноуправляющим Землеустройством и Земледелием назначен г. Самара" [3, 10].

З весни 1915 року під впливом значного погіршення економічного становища робітників, а також під впливом поразок на фронтах cтрайкова боротьба стала грізно наростати по всій Україні. Так, у листопаді 1915 року в Черкасах стався масовий антивоєнний виступ робітників тютюново- цигаркової фабрики Зарицького. Головними були вимоги про підвищення заробітної плати, адже в період війни підвищувалися ціни на продукти харчування та інші потреби. Особливо бідували сім’ї, де годувальників забрали на фронт. Адміністрація змушена була задовольнити деякі вимоги працюючих.

Протягом 1916 року на фабриці Зарицкого відбулося ще чотири страйки. Перші два, січневий та квітневий, завершилися перемогою робітників. Адміністрація змушена була підвищити заробітну плату. 20 жовтня виник новий страйк. Він тривав майже місяць. Власник навіть привіз штрейкбрехерів із Прилук. Тому робітники змушені були повернутися на свої місця. Проте через півтора місяці власник фабрики отримав велике військове замовлення. Дізнавшись про це робітники провели ще один страйк, який завершився їх перемогою. З 11 по 19 січня 1917 року на фабриці Зарицкого знову був страйк. Однак власник відмовився виконувати вимоги робітників, а проти страйкуючих було кинуто поліцію [10, 12-13].

21 лютого 1917 року на засіданні Черкаської міської думи розглядалося клопотання інвалідів війни про отримання грошової допомоги. Проте воно було відхилено за відсутністю коштів [10, 4].

Обставини війни, економічна нестабільність і соціальна напруга змушували окремих заможних людей ховати свої цінності, як говорять «на кращий день». Так, у фондах обласного краєзнавчого музею є скарб срібних монет, що був схований під час Першої світової війни в м. Черкаси на розі вулиць Олександрівської і Суворовської (нині бульвар Шевченка та Байди Вишневецького). Виявлений він був на початку 60-х років при будівництві майдану Леніна і Будинку Рад.

На 1914 рік в нашому краї існувала ціла мережа церковно-приходських та двокласних і однокласних початкових земських училищ. Останні підпорядковувалися інспектору народних училищ Київського навчального округу. Сам округ поділявся на навчальні райони. Черкаський, Чигиринський і Канівський входили до 3-го району Київської губернії.

Початок Першої світової війни вніс певні корективи в роботу освітніх закладів, але не привів до повного їх закриття. Так, 5 серпня 1914 року  головою Черкаської тилової евакуаційної комісії було відправлено лист інспектору народних училищ 3-го району Київської губернії про звільнення частин навчальних приміщень для поранених: „В виду того, что подведомственные Вам учебные заведения г. Черкасс в самом непродолжительном времени будут заняты больными и ранеными, покорнейше прошу распоряжения о немедленном освобождении таковых" [1, 2].

        Того ж дня було розіслано повідомлення про сприяння учням училищ навчатись в тому місці, де поселяться їхні батьки в зв'язку з можливим наближенням бойових дій та тимчасовим припиненням навчального процесу в 1914-1915 роках [1, 110].

         На 1914 рік в Київській губернії, в тому числі і в Черкасах, існували і приватні навчальні заклади, де викладачами могли бути іноземці. А тому 5 серпня 1914 року інспектору народних училищ було надіслано листа, в якому говорилося про негайну доставку списків австрійських та німецьких підданих, що займають посади в приватних учбових закладах і обумовлювалося, що: «Принятие их в Российское подданство в ускоренном порядке допустимо при достаточно уважительных обстоятельствах" [1, 153].

            В наступному листі від 8 жовтня 1914 року говорилося про заборону представлення таких осіб до нагородження та підвищення по службі указом імператора Миколи II, про що свідчить такий запис: «Приостановить представления к производству в чины за выслугу лет и к высочайшим наградам лиц, состоящих в подданстве тех государств, кои ведут войну с Российской империей, впредь до окончания сей войны" [1, 155].

      Подібні обмеження стосувалися і дітей іноземців. За вказівкою інспектора народних училищ 3-го району Київської губернії завідуючим початковими училищами та утримувачам приватних єврейських і християнських училищ і закладів громадських талмуд-тор в м. Черкаси і м. Городище від 16 серпня 1914 року було призупинено на період військових дій прийом в навчальні заклади австрійських та німецьких підданих.

      Учні та викладачі училищ  намагалися допомогти фронту своїми добровільними внесками. Збір пожертвувань проводив Червоний Хрест. Так, викладачі училищ відраховували 2% від своєї зарплати на потреби війни. Про це свідчать повідомлення завідуючих до інспектора народних училищ, які збереглися в архівних справах. Серед них є і загальний список 38 початкових училищ краю, які 2 січня 1915 року перерахували до Київської скарбниці 305 крб. 55 коп. добровільних внесків. Із них 138 крб. 85 коп. від черкаських викладачів та учнів [1, 86].   

       Документи того часу свідчать, що не дивлячись на стан війни, мережах освітніх закладів в 1915 і 1916 роках збільшувалася. А це вимагало і збільшення фінансування.

             Серед навчальних закладів, що з'явилися в цей час в Черкасах, були і такі, які були переведені шляхом евакуації із районів бойових дій. Про це свідчать документи Міської думи за 1916-1917 роки. В них зазначалось, наприклад, про переведення евакуйованого із Варшавської губернії Ловичського реального училища на постійне перебування в м. Черкаси з початку наступного 1916-1917 навчального року і надання для його розміщення найняту містом будівлю [6, 114].

       На черговому засіданні Черкаської міської думи 13 грудня 1916 року вирішувалось питання про переведення Варшавської жіночої гімназії на постійне перебування в м. Черкаси. І вже в січні 1917 року в ній відкрилися заняття [6, 119].

Перша світова війна була тривалою і кровопролитною. Бойові дії супроводжувалися як смертю, так і контузією чи пораненням вояків. Війна також збільшувала ризик поширення інфекційних хвороб. І всі ці проблеми лягали на у медичних працівників. Зрозуміло, що наявної на той час системи медичних закладів було не достатньо. А тому для сотень поранених і хворих солдатів в багатьох містах Росії, в тому числі і на Україні, відкривалися військові лазарети. З архівних документів та фотографій обласного краєзнавчого музею ми знаємо, що на Черкащині такі лазарети існували в Кам’янці, Чигирині, Смілі, Черкасах. Найбільше їх було саме в Черкасах (до десяти). Це було на той час справжнє лазаретове містечко. Під лазарети було звільнено частину приміщень різних закладів та установ: банку, Першої міської гімназії, духовного училища тощо. Цікаво, що в духовному училищі було розміщено окремий лазарет для австрійських військовополонених, де працювали лікарями теж австрійські піддані, а допомагав їм місцевий персонал.

В експозиції обласного краєзнавчого музею зберігається дореволюційний фотоальбом лазаретів № 1 і № 2 у Черкасах. На фото зображено зовнішній вигляд приміщень, операційні палати, лікарі, хворі солдати і т.п. Привертають увагу і такі експонати, як кулі і уламки снарядів, витягнуті із поранених в Черкаському лазареті № 1.        

       Черкаські школярі опікувалися пораненими, що поступали до міських лазаретів. Так, у звіті за 1914 рік директор Черкаської чоловічої гімназії згадує: «С началом военных действий из учеников старших классов гимназии был образован санитарный отряд в 70 человек; они под руководством врачей  и учителя гимнастики, на вокзале выносили ранених из вагонов к линейке, помогали им при передвижении, перевязках, питании и т.п. Ученики-санитары работали на вокзале в течении целого ряда дней с большой охотой и старанием» [5, 24].

       Утримання лазаретів проводилося за рахунок військових відомств та добровільних пожертвувань. Частину із них збирали повітові землевлаштувальні комісії. А лазарети звітували перед останніми про свою діяльність. Наприклад, в листі від 31 травня 1915 року, адресованому члену Черкаської повітової землевлаштувальної комісії, вміщені матеріали про кількість поранених, що лікувались, та про кошти, затрачені на утримання лазарету: «В лазарет чинов землеустройства Юго-Западного района, открытого в помещении Киевской Губернской Землеустроительской Комиссии в сентябре прошлого года и оборудованного сперва на 12, а в последствии доведенного до 20 кроватей, за время его существования считая до 15-го сего мая месяца, подверглись лечению всего 266 раненых нижних чинов. С сентября 1914 года до 1 мая сего 1915 года на оборудование и содержание лазарета поступило всего 6979 руб. 36 коп., а изросходовано 6072 руб. 40 коп., за вычетом из общей суммы расхода, потраченной на оборудование и преобретение инвентаря (1778 руб. 42 коп.) Средний расход в месяц составляет 537 руб. Таким образом содержание одной койки в среднем обходится около 35 руб. в месяц.

Однако в последнее время в связи с всеобщей дороговизной, и в особенности вследствии значительного повышения цен на съестные припасы, ежемесячный расход на содержание лазарета значительно повысился, доходя в последние месяцы уже до 600 руб." [2, 31].

       Питання медичного обслуговування військових вирішували різні військові і цивільні відомства та посадові особи. Серед них: Верховний начальник санаторної і евакуаційної частини, губернський лікарняний інспектор, лікарняне відділення Київського губернатора по губернському правлінню та ін.

         Окремі питання функціонування медичних закладів вирішувалися на місцевому рівні. Так, 10 липня 1915 року відбулися збори гласних Черкаської Міської думи з приводу вирішення питання про будівництво бараків для 248-го польового шпиталю [7, 64].

         Не дивлячись на стан війни місто продовжувало розбудовуватися. У 1914 році на розі вулиць Смілянської та Миколаївської (нині – Хрещатик), за проектом відомого архітектора В.В. Городецького, було збудоване нове приміщення Громадського банку. А у 1915 році на території міського Соборного цвинтаря (нині – Першотравневий парк) в правому дальньому кутку ( на межі православного і католицького цвинтарів) виросла чудова споруда Святогеоргіївської церкви. Її архітектором був теж В.В. Городецький. На жаль, вона була зруйнована у 1939 році [12, 74].

         Отже, залишаючись найближчим тилом російської армії Черкаси несли на собі важкий тягар проблем військового часу. Невдачі на фронті і затягування війни приводило до погіршання становища народних мас і, як наслідок, до страйків. Освітні і медичні заклади міста співпрацювали, а в окремих випадках навіть перебували під одним дахом, виконуючи свої основні функції: вчити дітей і лікувати поранених солдат.

Список використаної літератури та джерел:

1.            Державний архів Черкаської області (далі – ДАЧО). – Ф. – 120, оп. 1, спр. 17

2.            ДАЧО. – Ф. – 754, оп. 9, спр. 48

3.            ДАЧО. – Ф.  – 754, оп. 10, спр. 24

4.            ДАЧО. – Ф. – 8, оп. 2, спр. 462

5.            ДАЧО. – Ф. – 143, оп. 1, спр. 2

6.            Духовна спадщина Черкаського краю: Хрестоматія з історії культури Черкащини. – Черкаси: Сіяч, 1997. – 320 с.

7.            Духовна спадщина Черкаського краю: Хрестоматія з історії культури Черкащини. – Черкаси: БРАМА – ІСУЕП, 2000. – 208 с.

8.            Історія міст і сіл України. Черкаська область. – К., УРЕ, 1972 – 788 с.

9.            Найден С. Півстоліття тому в Черкассах // Черкаська правда. – 1964. – 1 серпня.

10.        Рапопорт Д., Дувинский А. Вехи роста. Краткий очерк истории Черкасской табачной фабрики. – Днепропетровск: Промінь, 1969 – 46 с.

11.        Семененко Н. Засідала міська дума…// Черкаська правда. – 1967. – 5 березня.

12.        Страшевич В.Б. Застигла в камені музика старовинного міста. – Черкаси: Брама-Україна, 2010. – 164 с.

13.        Тканко О.В., Найден С.П. Черкаси. Короткий нарис. – Черкаси: 1958. – 142 с.