В суботу, не зважаючи на негоду та за сприяння директора ЦТКЕСУМ Миколи Петровича Басая, ще раз побував в с. Валява на Городищині. Перед поїздкою, із групи «Валявці – єднаймося!», що на сайті «Одноклассники», дізнався про те, що ще влітку в селі почав діяти музей історії с. Валява. Правда інформація про цю подію не була подана в ЗМІ і сам факт доброї справи залишився непоміченим. А дарма! Такі заходи треба рекламувати і ставити в приклад, адже не так часто в районі відкриваються нові музеї.

Тож першою справою у селі були відвідини музею, який розміщений у двох кімнатах другого поверху СЦКМ ім. Д.В. Лисенка. Моїм гідом-екскурсоводом була завідувач музею і головний його організатор Галина Пантелеймонівна Гайдай. Саме завдяки її ентузіазму, наполегливості і відбувся цей музей. Вона зуміла добитися виділення приміщення та зацікавити задуманим сільську громаду. При підтримці багатьох мешканців музей має нині численні експонати. І на кожному з них вказано чий це дарунок. Та й створювався музей руками небайдужих мешканців села, спільними зусиллями, добровільною і неоплачуваною роботою.

Перша кімната музею – це українська світлиця з інтер’єром традиційної селянської хати, а друга – загальна краєзнавча експозиція з історії Валяви. Головним експонатом в ній є великий (майже діючий) ткацький верстат. Загальне враження від музею позитивне: цікаво і пізнавально! Надалі його треба популяризувати та наповнювати новими експонатами. Єдина проблема, що музей, як і сам Будинок культури (а я його називаю Палац культури!), не опалюється (?!)

Хотів ще попасти в бібліотеку, але на вихідні вона не працює. Вважаю, що це не зовсім правильно. В містах та містечках такого немає. В тому ж таки Городищі бібліотека в суботу працює.

Того ж дня побував у гостях у Лідії Антонівни Нечипоренко й зробив записи та відібрав фото про її чоловіка Василя Микитовича Нечипоренка – самодіяльного художника,  педагога, майстра народної творчості, колекціонера, якого я знав особисто. Планую підготувати про нього біографічну публікацію.