Цього тижня, з понеділка по п’ятницю, вже традиційно, під час літньої відпустки, побував у Києві. Зупинився у сина і щодня «активно відпочивав»: відвідував родичів, зустрічався із знайомими, однокурсниками, вів краєзнавчі пошуки. Щороку я буваю у Центральній історичній бібліотеці (на території Києво-Печерської лаври) та у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ) (на території Софіївського собору). Цьогоріч географія моїх досліджень значно розширилася і я вперше побував (і попрацював) в Цетральному державному архіві громадських обєднань України (ЦДАГО), що біля метро «Печерська»; у Центральному державному історичному архіві України (ЦДІА), що на Соломенці; в Центральному архіві СБУ по вул. Золотоворітській. Приємно вразила культура обслуговування в архіві СБУ. Якщо в інших архівах копіювання документу – це платна послуга (41 грн. за кадр!), то в архіві СБУ – безкоштовно. В разі відсутності власного фотоапарату досдіднику роблять на наступний день електронну копію потрібних сторінок архівної справи(!) І теж безкоштовно! Правда читальний зал у них маленький і справи треба замовляти завчасно, але відсутність плати – це великий плюс.

Під час перебування у Києві у мене з’явилися нові знайомі: Сергій Кіктенко – директор видавництва «Арт Економі» та Володимир Біленко – журналіст, Заслужений працівник культури України. А ще мав зустічі з Володимиром Прокопенком – перекладачем і громадським діячем та Володимиром Шульгачем – завідувачем відділу ономастики Інституту української мови ім. А. Потебні НАНУ. Вперше побував у Державному центрі туризму і краєзнавства України і традиційно (і далеко не вперше) в книгарні «Наукова думка» та книжковому ринку «Метро «Петрівка». Майже все, що зпаланував виконав, то ж поїздка виявилася плідною.

Київ – це не лише культурний і науковий центр, а й місто моєї студентської молодості, то ж зустріч із столицею – це своєрідна ностальгія за минулим і водночас – погляд на її сьогодення. Зрозуміло, що час змінює місто. Позитивним вважаю збереження історичного обличчя Києва (особливо в центрі), а ось окремі новобудови виглядають занадто помпезно. Навіть спотворюють колишні краєвиди. Прикладом може бути пам’ятник поетесі на площі Лесі Українки. Колись він вражав величністю поряд з адміністративною будівлею, а нині зовсім «загубився», став непомітною «мурахою» на фоні хмарочосів, що з’явилися поруч, на задньому плані...

Все ж, я люблю Київ і чекатиму нової зустрічі із столицею.